Золота Балка

Село Золота Балка розташоване на правому березі Каховського водосховища. Відстань до Херсона 150 км., до найближчої залізничної станції Тік – 30 км., пролягає авто – шлях Херсон – Дніпропетровськ до якого 10 км., до смт. Нововоронцовка 20 км. Населення 1570 чоловік. Для нашої території характерні балки, з корисних копалин – камінь – вапняк, глина. Клімат помірно континентальний, посушливий. Влітку сюди надходять повітряні маси з Північної Африки, Малої Азії й Балканського півострова, взимку – маси арктичного повітря, що спричиняють ранні осінні і пізні весняні заморозки. Під впливом азіатського антициклону переважають вітри східних напрямків. Зима в основному тепла, малосніжна, осінь і весна часто сухі й сонячні. Середньорічна температура +8,8 °С, максимальна +40°С , мінімальна до – 21, 5 °С.Тривалість без морозного періоду – пересічно 178 днів на рік. Середньорічна кількість опадів – від 300 до 401 мм. Вегетаційний період триває 200 днів . Природні умови сприяють вирощуванню зернових культур, розвитку баштанництва і виноградарства. Переважають південні чорноземи з лісовим підгрунтом. Степ майже повністю розораний. Цілинні типчаково – ковилові та полинові ділянки збереглися лише по схилах балок. Степовою рослинністю є також кореневищні злаки (стоколос, пирій), бобові (конюшина, люцерна) різнотрав’я (гвоздика, молочай). Основними деревними породами є сосна, біла акація. Лісова рослинність та чагарники ростуть на схилах долин, по балках. Промисловими хутровими тваринами є заєць – русак, степовий тхір, лисиця. В степу водиться хом’як , крапчастий, сірий ховрах. З птахів зустрічаються чаплі, дикі гуси, перепели, дрофи, куріпки. У Дніпрі є риба : лящ, короп, судак, сом, карась, тараня, бичок. За завданням одеського товариства історії і старожитностей, із заснування якого в 1839 р. власне і починається археологічне вивчення краю, була проведена топографічна зйомка планів стародавніх городищ, руїни яких збереглися ще на берегах дніпровського лиману та Дніпра (А.П. Чирков). Широкого розмаху набуває вивчення городищ з 1951 р., пов’язане з будівництвом Каховської ГЕС. У першу чергу дослідники розпочали роботи на городищах, які увійшли в зону затоплення (Інститут археології АН УРСР). Систематичні розкопки на поселенні біля с. Золота Балка розпочалися в 1951 р. Нікопольсько – Гаврилівською експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом А.В. Добровольського. З появою на нижньому Дніпрі ряду населених пунктів, які довгим ланцюгом простягнулися по обох берегах Дніпра і вступили в жваві зносини з причорноморськими античними містами, починається як би новий період у житті населення нижнього Дніпра. Однією з основних причин цього був ріст продуктивних і значна майнова диференціація в середовищі місцевих племен. Неабияку роль відіграла і необхідність задоволення зрослої потреби в хлібі, яку відчували в цей час причорноморські міста, що переживали період економічного занепаду, спричиненого навалою сарматських племен, переміщенням торгових шляхів. Розміщуючись на раніше обжитих місцях родючої долини Дніпра, із зручними шляхами сполучення, поруч з плавнями - стародавнього Гілеєю, - багатими лісом , дичиною, рибою та чудовими пасовищами для худоби, поселення ці виконували подвійну роль. З одного боку, вони були посередниками між степовими та лісостеповими племенами, куди постачали сільськогосподарську продукцію, сприяючи одночасно просуванню виробів міського ремесла в глиб країни. З другого боку, об’єднавшись у струнку систему кріпосних пунктів, ці городища виконували певну стратегічну роль – забезпечували надійну охорону судноплавних шляхів. Поселення біля с. Золота Балка виникло десь на рубежі III- II ст.. до н.е. в досить неспокійний час. Що настав після ослаблення Скіфського царства Атея і для якого характерною була боротьба між наступаючими зі сходу сарматськими племенами та скіфами і активізація на заході кельтських та четських племен. Історію Золотобалківського поселення можна поділити на два етапи: ранній – II-I ст. до н. е. І пізній – рубіж нашої ери – I –II ст.. н. е. Будівельні залишки раннього періоду відкриті лише в невеликій кількості, в основному в огородженій частині поселення. Тут виявлено дві великого розміру глинобитні споруди: одна на кам’яній основі , друга з кам’яною обладкою основи, очевидно, господарського призначення(можливо, для зберігання товарів), а також дуже зруйновані залишки глинобитних приміщень з вогнищами в кам'яній обкладці. Зруйновані глинобитні будівлі були знайдені в північній частині . До того ж періоду належить і своєрідної форми яма виробничого характеру, з великою кількістю залізних шлаків, які свідчать про наявність тут в цей час виплавки заліза. Можливо, виплавкою заліза займалася тут якась частина ремісників – металургів. В цій же ямі знаходилися і керамічні шлаки, що свідчить про існування місцевого гончарського виробництва. Поселення біля с. Золота Балка політичного було пов’язаного із Скіфським царством. Воно підтримувало торгові зносини з Ольвією, при посередництві, якої приводилися сюди сінопські та коські амформи, розписані пергамські кубки та буро лакові блюда. В кінці II ст. та в першій половині I ст.. до н. е. , коли Скіфське царство почало втрачати свій вплив і зазнати поразок у боротьбі з Діофантом , а також під час війн Мітрідата, який ввів гарнізон до Ольвії, намагаючись зміцнити своє становище в Північному Причорномор’ї, можливо, залежність ця ослабла, проте зносини з Ольвією не припинялися. Незважаючи на тривожну обставину, яка складалася в цей час у Південному Причорномор'ї, до Північного Причорномор’я не припиняється великий приплив малоазіатських виробів. Монети II – I ст. до н. е. Понту , Пафлагонії, а також Аміса, які переважали, поширюються по всьому північному та східному узбережжю Чорного моря, в тому числі на Боспорі, в Херсонесі та Ольвії. Остання продовжує постачати поселення біля с. Золота Балка малоазіатською продукцією. В цей час на поселенні використовуються нові форми ліпного посуду з лощиною поверхнею – гострореберні миски, глеки, плошки, великі корчаги. В середині I ст. до н. е ., під час четської навали, яка в основному обрушилася на Ольвію, частково було зруйновані, очевидно, і городища нижнього Дніпра і серед них – поселення біля с. Золотої Балки. Проте вже на рубежу нашої ери на ньому відновлюється життя. Площа населення частково була знівельована, а матеріал із зруйнованих будинків був використаний для підсипки та укріплення лівого берега Крутої Балки, де утворився великий зольник. Тут головним чином і заходяться матеріали II – I ст. до н. е., що належать до раннього періоду життя населення. Частина будинків була перероблена і ввійшла у нові будівельні комплекси. Південна частина поселення – на південь від Крутої Балки – з півночі та півдня огороджується кам’яними стінами шириною до 1,2 – 2,2 м, які перетворили її у своєрідний акрополь. У плануванні поселення спостерігається додержання принципів прямолінійного розміщення окремих будівельних комплексів , що йдуть уздовж берегової смуги з півночі на південь двома паралельними рядами і розділені між собою вулицями, які пересікаються. Певна закономірність простежується і в плануванні окремих будівельних комплексів, які можна назвати садибами. Кожний такий комплекс: нагадуючи садиби херсонського клера мініатюрі, складається з ряду двокамерних і багатокамерних споруд, витягнутих уздовж двох або трьох сторін двору, замкненого кам'яною огорожею, до якої іноді ще прибудовувались легкі глинобитні споруди або споруди на кам'яній основі, частково відбудовані на місці зруйнованих будинків. Своєрідною особливість планування поселення є наявність приміщень з відкритими сіньми типу мегарона, відомого в цей же час і в Неаполі. До складу будівельних комплексів входили споруди як жилого, так і господарського призначення, різного роду вогнища всередині і зовні приміщень, кам'яні загорожі для зберігання посуду, що іноді служили засіками для зерна або складами для продуктів. Значно поширеними на поселенні були також господарські ями. Знаходячись всередині приміщень, вони звичайно використовувались як кладові. В приміщенні були виявлені спарені ями. Вони служили очевидно, для коптіння риби. Інші ями призначалися для зберігання зерна та для покидьків. У прийомах кладки стін та в деяких конструктивних особливостях будівель (кладка з необробленого каменю, кам’яні плити, поставлені на ребро система кам’яних загорож) спостерігається додержання місцевих традицій. Що ж до самого планування (прямолінійність в розміщенні будівельних комплексів, садибний тип) та застосування більш досконалих прийомів кам’яного будівництва (двопанцирна кладка, обтісування та профілювання кам’яних плит), то тут можна вбачати і деяке проникнення на поселення прийомів, характерних для античного міського будівництва причорноморських міст. В одному будинку спостерігалася кладка в ялинку – найраніший і відомих нам прийомів цього типу кладки в степовому Причорномор'ї. Економічною основою діяльності населення було землеробство та скотарство. На поселенні поряд з простими зернотерками, застосовувалися і більш досконалі мукомельні знаряддя. Склад стада характеризується наявністю великої і дрібної рогатої худоби та зменшенням значення коня. Великий розвиток мав і риболовний промисел . Очевидно, населення займалося сушінням та коптінням риби. Другорядне значення мало полювання. Жителі поселення займалися різними видами ремісництва, яке мало ще домашній характер: гончарством, прядильно – ткацьким виробництвом, чинбарством, косторізною справою. Значне місце у виробничій діяльності населення мало виготовлення ліпного посуду. З виробів місцевого гончарського виробництва відзначимо великі корчагоподібні вузькодонні посудини із залощеною поверхнею та рельєфним або врізним орнаментом з вертикальних ребер, дугоподібних мотивів із спіральними завитками та круглими або загостреними шишечками і виступами; горшки з ручками і шишечками; гостро реберні миски з жовтуватою або буруватою залощеною поверхнею. При посередництві Олівії до Золотої Балки надходить досить велика кількість світло – та червоно глиняних амфор з двоствольними ручками в яких перевозили вино та олію, а також в червоно глиняних тонкостінних малоазіатських посудин пергамських, менше – самоського виробництва. Інколи потрапляють сюди і більш вишукані італійські вироби – червоно лакові тонкостінні чаші з формованим фігурними орнаментом. Крім торгових зв’язків з Ольвієм, населення Золотої Балки в I ст. н. е. підтримувало зносини. Хоч і менш інтенсивні, з Боспором. Про це можна судити на підставі знахідок серед імпортних посудин, а також теракотових статуеток у вигляді Ерота на Козлі та хлопчика з гускою. Останній сюжет був дуже поширений у дрібній пластиці римського часу, він відомий у ряді реплік, виявлених під час розкопок в Пантікапеї. Торговий обмін між населенням Золотої Балки та причорноморськими містами мав безгрошовий характер. Внаслідок нової навали сарматських племен, які пересувалися у II ст. до н.е. на захід, припиняє своє існування Золота Балка. Як повідомляє науковий співробітник Херсонського обласного архіву З.Орлова, територія на якій розташоване наше село, довго існувало ”дике поле” і тільки французький інженер – мандрівник Боплан, шукаючи місця для будівництва укріпленої фортеці Речі Посполитої проти запорізьких козаків, виявив урочище під назвою Золота Долина. У першій половині XVI ст. Була створена Запорізька Січ, яка відігравала велику роль у боротьбі проти іноземних загарбників, за возз’єднання України з Росією. Запоріжці стали зачинателями в справі заселення і господарчого освоєння території, поблизу сучасного села Золота Балка. В основі економічної діяльності запоріжців було скотарство, полювання, частково землеробство, рибальство. Після російсько – турецької війни 1768 – 1774 р. за Кючук – Кайнарджійським мирним договором Росія одержала землі між Південним Бугом і Дніпром. З розширенням кордонів Росії Запорізька Січ втратила своє значення передового загону у боротьбі проти турецько – татарських агресорів. Скориставшись цим, Катерина II, яка розглядала Запорізьку Січ як осередок збіглих від кріпацтва селян, як вогнище антифеодальних рухів, дала наказ про зруйнування Січі. Це виконав генерал Текелій в 1775 році: царські війська знищили Січ. Після ліквідації Запорізької Січі на місці теперішньої території села Золота Балка стояло кілька землянок колишніх запоріжців, які жили з хліборобства та рибальства. 1780 рік. В селищі було 10 дворів і 50 “душ” В кінці XVIII ст. почалося інтенсивне заселення південних степів України. Прагнути якнайвидше заселити пониззя Дніпра і впровадити тут кріпосницьку систему, царський уряд роздавав російським і українським поміщикам, чиновникам й офіцерам величезні земельні площі. Попит на пшеницю, вовну та іншу продукцію сільського господарства привертав на південь все нових і нових людей, які селились на вільних землях та заводили господарства. 1785 рік. Землі були віддані племіннику всемогутнього Потьомкіна, генерал поручику Енгельгарду (“Золотої”, так зване село в відомостях Катеринославської межової контори, стр. 145) Одержавши землю, поміщики переселяли сюди своїх кріпаків з російських і українських губерній. 1790 рік. В селі було 22 двори і 109 “душ” селян – кріпаків. З року в рік росте село, збільшується населення, все більш “з'являється відомостей про село Золота Балка”. Провідною галуззю економіки було землеробство. Землевласник починає розорювати величезні площі цілинного степу. Виробництво товарного зерна ( головним чином пшениці), яке мало збут всередині країни, а також йшло на експорт, штовхало генерал – поручика відводити величезні площі землі під пшеницю. Попит європейського ринку на вовну спонукав його розвозити овець, переважно тонкорунних. В 1795 році на карті Херсонського повіту значиться село Золота Долина , яке нараховувало 238 душ населення ( список населёных мест Херсонского уезда, приложение VIII. стр. 145). Прагнучи одержати якомога більше товарного зерна, поміщики розширювали посівні площі за рахунок землекористування селян. Доведенні до зубожіння, найбідніші селяни вели свої господарства дуже примітивно. Більшість з них не мала ніякого реманенту. Великим лихом була посуха, часті неврожаї. З 1799 року по 1856 рік посухи повторились 21 раз. Степ конав від спраги, селяни – з голоду. Становище селян було тяжким. 1810 рік. В присутності самого поміщика було точно установлені кордони Земельної дачі села Золота Балка і площа ораної землі з сінними покосами, це складало шість тисяч десятин. В селі було 44 двори, 125 “душ мужского пола” і 113 “женского”. Медична допомога для переважної більшості населення краю була недоступною. Через недоїдання, тяжкий звичайний клімат, незадовільні житлові умови, відсутність будь – кого благоустрою населеного пункту широко розповсюджувалися епідемічні хвороби. Часто спалахували епідемічні захворювання. Смертність серед населення, насамперед дітей, була високою. Під час Кримської війни (1853 – 1856 р.р.),що велася царською Росією проти коаліції держав у складі Англії , Франції, Туреччини і Сардинського королівства за розширення зміцнення позицій у районі Близького Сходу та Балкан село Золота Балка виявилося одним з найближчих тилів, де зосереджувалися військові резерви, склади боєприпасів, через село проходили війська й ополченці на захист Севастополя. Війна ще більше погіршила економічне становище селян. У зв’язку з мобілізацією рекрутів та збільшенням податків селянські господарства розорювались: часті посухи, суховії, а з ними й неврожаї ставали постійними супутниками їхнього життя. Поселення села Золота Балка без спеціального плану. Основною їжею більшості населення був хліб, його порівнювали з сонцем, називали святим. Говорили: ”Хліб - усьому голова”. Біднякам хліба й кукурудзи зі зібраного врожаю ледве вистачало на 8 місяців. Тому його випікали його із суміші різного борошна – ячмінного, просяного та висівок. У середняцьких господарствах пшеничний і житній хліб споживали на весь рік. Яйця, масло, птиця йшли на продаж, щоб сплатити податки й придбати найнеобхідніші знаряддя та хатнє начиння. В селі сушили й в’ялили на сонці рибу, також солили її. 1856 рік. За статистичними даними Херсонського губернського земства в селі Золота Балка було вже 118 дворів, 648 жителів, з них: 311 – чоловіків, 337 – жінок. Низька продуктивність праці кріпаків не кріпаків задовольняла зростаючих потреб поміщицьких господарств у робочій силі. Тому ще в дореформений період поміщики використовували працю наймитів. Це були переважно зубожілі селяни з північних губерній України, яких злидні гнали на заробітки. “Строковим” сільськогосподарським робітникам доводилося працювати від зорі до зорі за мізерну плату одержували 15 карбованців В наслідок реформи 1861 року більшість землі залишилася у поміщика. За встановленими розмірами душових наділів селяни одержали 5,5 десятин ревізьку душу. Поміщик виділяв селянам гірші землі. За одержані наділи вони вносили викупні платежі. Вони щорічно сплачували державі волосні й мирські та інші податки, вносили викуп за наділи, одержані від поміщика. Причому до оформлення викупу вони вважалися тимчасово-зобов’язаними і мусили виконувати різні повинності на користь пана. Після реформи 1861 року населення в селі значно збільшились. Сюди на південь, потягнулося селянство з неродючих губерній (Чернігівської, Орловської). На початку 1863 року селяни села виявили “відкриту не поруку”, бажаючи одержувати землю на кабальних умовах. Селяни заявили: “ця воля для нас гірше за неволю”. Колишні кріпаки підпалили скирти панського вівса й сіна, а також вівчарню. В Золотій Балці, де на той час були багаті поміщицькі економії, населення до 1887 року зросло до 1112 чоловік, діяла земська школа, в якій налічувалося 46 учнів, а в ближніх селах не було шкіл, основна маса була неписьменна. Земська школа була побудована в 1888 році. Першими вчителями були: священик, він же наставник школи Любинський Дмитро, другим вчителем був Борейногорський Олександр (по статистичному довіднику “Список населёных мест Херсонской губернии, издание Губернского Статистического комитета Херсон, 1896 года) Хоча село Золота Балка було волосним центром і на початку XX століття мало близько 1160 жителів, лікарні в ньому не було, діяв лише земський фельдшерський пункт. Більшість заселення залишалась неписьменною, хоч в селі налічувалося дві школи. В 1888 році в селі налічуються 289 дворів, 1160 жителів (596 чоловіків і 566 жінок), волосна управа, православна церква, земська народна школа (учнів 107. з них 91 хлопчиків та 16 дівчаток), земська почтова станція, фельдшер, рибний завод, хлібний амбар, дві лавки, корчма. До залізничної станції 80 верств, пристань Малі Гирла – 4 верств. Маючи гостру потребу в грошах, необхідних для сплати викупних платежів, численних податків, оренда землі, селяни змушені були продавати не тільки надлишки, а й необхідні їм самим продукти своєї праці. І все ж грошей не вистачало. Селяни розорилися. Капіталізовані поміщицькі господарства широко використовували найману працю. Охоче брали тих, у кого не лишилося у торбі навіть шматка хліба. Наймитам доводилося споживати найдешевші малоякісні страви. Найпоширенішим був кандьор – суп із пшоном. Вживаними стравами були також затірка, мамалига, борщ, галушки, пшоняна, ячна або кукурудзяна каші, як правило, незаправлені жиром. Галушки звичайно готувались насіяного ячного борошна , з них стирчали остюки, тому наймити називали їх “небритими”. Тільки у святкові дні заробітчанам у незначній кількості давали на обід м'ясо й молоко. Робочий день тривав 10 годин, заробітна плата було низькою. Найгірше жилося бідності , яка потрапляла в кабалу до багатіїв. Восени в селі відбувалися десятки торгів, коли за несплату боргів з молотка продавалося майно селян. Поміщики за безцінь орендували майно селян. На кінець XIX ст. в 1898 році в Золотій Балці відбувся розгром поміщицької економії, який прогримів на весь південь України. Керуючий економії поміщиці Ізмайлової, Савельєв жорстокого пригнічував селян села, не здавав землю в оренду, які були йому не до вподоби, забирав самовільно сільську худобу, займався незаконними поборами і так далі. І ось 31 травня 1898 році коли службовці маєтку виганяли селянських коней, селяни великою юрбою, біля 200 чоловік, озброєні дрючками на чолі з селянином Єфремом Зуєм напали на службовців і загрожували розгромом, вимагали видати коней. Службовці заховались за воротами економії. Селяни поламали ворота і розгромили економію. Повстання було жорстоко придушено. В Херсонській “Юг” 8 червня 1899 року повідомлялось, що після року слідства і тюремного ув'язнення із 24 зачинщиків (як їх звали) розгрому 19 засуджено до позбавлення всіх прав і віддачі в арестантські роти, а три довічного ув’язнення (із статей газети “Радянська партія” від 4.01.1964 року, наукового співробітника обласного архіву З. Орлової). В 1899 році землі селян Золотої Балки були володіннями княгині Святополк – Мирської, які налічували близько 8190 десятин землі. Землю обробляли наймити та відробітками. 1905 рік. Роки реакції були одним з найтяжчих періодів у житті селян. На відруби в основному пересилилися місцеві багатії. Не маючи тяглової сили, біднота продавала або здавала в оренду свої земельні наділи. Щоб прохарчуватися, розорені селяни змушені були наймитувати. Весною і влітку 1905 року селяни вимагали загального виборчого права, зниження податків та орендної плати. Вони вдавалися й до більш рішучих методів бородьби: захоплення поміщицьких земель, випасів худоби. 16 грудня 1906 р. було зроблено назад на економію “Щевлеватом” де було взято 17 вівці на суму 119 крб. А 17 грудня напад повторено, але вже взято 103 вівці на суму 721 крб. В добротних будинках, критих червоною черепицею, бляхою, жили багатіші жителі села і торговці. В селі була церква, збудована на кошти селян, волосна управа, крамниці. Сільська біднота мешкала, переважно в землянках, зведених з саману й вкритих соломою або очеретом. Свої хати вона прикрашала розписом, зокрема майстерно розмальовувалась комини й наличники. В кожній оселі на стінах висіли вишивані рушники, на яких переважав рослинний орнамент, зображувалися дніпровські заплави, лебеді. В 1906 – 1907 роках в селі Золота балка було 251 двір, населення: 842 чоловіка, 796 жінки, належало їм 539 десятин землі (дані про економічне положення поселень Херсонського уз'їзду в сільськогосподарському відношенні подворовим спискам уїздної Земельної комісії в 1906 – 1907 роках, м. Херсон, 1908 р. видання Херсонського уз'їздного земства). Багато селян було безземельних і малоземельних. Із поданих вище даних випливає, що їм належало лише по дві десятини на двір землі. Запровадження столипінської аграрної реформи посилило дальший процес розташування села, сприяло зростанню зажиточних селян. Місцеві багатії прибрали до своїх рук земельні ділянки сільської бідності. Вони забирали землю у розорених податками селян, а потім здавали їм же в оренду. Безземельні селяни поповнювали ряди наймитів, які в пошуках заробітків йшли найматися на роботу до поміщицьких економій та зажиточних селян, або ж виїжджали в міста. На передодні першої світової війни село Золота Балка було вже великим селом, де проживало 1700 чоловік. Село було розміщене в балці, по рельєфу балки розміщені три вулиці. Тут розміщалися волосна управа, приватні лавки, стояли добротні будинки місцевих багатіїв. Більшість жителів села, жила в мазанках: збудовані з саману, мали глиняні долівки й дах, маленькі віконця. В хаті стояли саморобні дерев'яні меблі – ослін, лава, ліжко. Мазанки були вкриті очеретом або соломою. Під час першої світової війни населення села Золота Балка значно скоротилася внаслідок мобілізації до діючої армії багатьох чоловіків призовного віку. Чимало з них загинуло в боях, або потрапляло в полон. У селі залишилися жінки, діти й старики. Їм було не під силу обробляти землю примітивним знаряддям і при нестачі тягла. На передодні Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі Золота Балка значиться 270 дворів, населення: 722 – чоловіка, 871 – жінка ( список населення міст Херсонської губернії по даних Всеросійського сільськогосподарського перепису 1916 року Херсонського уїзду, видання Херсонської земельної управи, м. Херсон, 1917 року). I. Вступ. Перехрестя трьох доріг Ми учні 8 класу Золотобалківського загальноосвітнього навчального закладу розпочали писати роботу для глибокого пізнання рідного села, а також щоб наші ровесники відкрили для себе нову Золоту Балку, адже вона – це не тільки звичайний населений пункт на півдні України, але й прекрасні люди, які готові допомогти у будь – яку хвилину, чарівна природа. Широкі родючі поля пшениці, соняшника. Ми хотіли показати свою батьківщину такою, якою бачили її. У цій розповіді ми учні 8 класу будемо виконувати роль гіда. Уперше ... А здогадалися, де ми будемо прогулюватись? Так, у нашому селі Золота Балка, бо чомусь нам здається, що ніхто не знає її досконало. Ви можете не погодитись із нами і у відповідь сказати: “Як це досконало не знаємо? Знаємо” Село Золота Балка розташоване на правому березі Каховського водосховища. Відстань до Херсона 150 км., до найближчої залізничної станції Тік – 30 км., пролягає авто – шлях Херсон – Дніпропетровськ до якого 10 км., до смтНововоронцовка 20 км. Населення 1570 чоловік. Для нашої території характерні балки, з корисних копалин – камінь – вапняк, глина. Клімат помірно континентальний, посушливий. Влітку сюди надходять повітряні маси з Північної Африки, Малої Азії й Балканського півострова, взимку – маси арктичного повітря, що спричиняють ранні осінні і пізні весняні заморозки. Під впливом азіатського антициклону переважають вітри східних напрямків. Зима в основному тепла, малосніжна, осінь і весна часто сухі й сонячні. Середньорічна температура +8,8 °С, максимальна +40°С , мінімальна до – 21, 5 °С.Тривалість без морозного періоду – пересічно 178 днів на рік. Середньорічна кількість опадів – від 300 до 401 мм. Вегетаційний період триває 200 днів . Природні умови сприяють вирощуванню зернових культур, розвитку баштанництва і виноградарства. Переважають південні чорноземи з лісовим підгрунтом. Степ майже повністю розораний. Цілинні типчаково – ковилові та калинові ділянки збереглися лише по схемах балок. Степовою рослинністю э також кореневищні злаки (стоколос, пирій), бобові (конюшина, люцерна) різнотрав’я , гвоздика, молочай). Основними деревними породами є сосна, біла акація. Лісова рослинність та чагарники ростуть на схилах долин, по балках. Промисловими хутровими тваринами є заєць – русак, степовий тхір, лисиця. В степу водиться хом’як , крапчастий, сірий ховрах. З птахів зустрічаються чаплі, дикі гуси, перепели, дрофи, куріпки. У Дніпрі є риба : лящ, короп, судак, сом, карась, тараня, бичок. І ми з вами цілком погоджуємось. Але така фраза наштовхує на думку, що наш історично – пізнавальний похід треба провести обов'язково. Тож, гадаємо, можна розпочинати ... з історії. II. Розкопки на поселенні біля с. Золота Балка За завданням одеського товариства історії і старожитностей, із заснування якого в 1839 р. власне і починається археологічне вивчення краю, була проведена топографічна зйомка планів стародавніх городищ, руїни яких збереглися ще на берегах дніпровського лиману та Дніпра (А.П. Чирков). Широкого розмаху набуває вивчення городищ з 1951 р., пов’язане з будівництвом Каховської ГЕС. У першу чергу дослідники розпочали роботи на городищах, які увійшли в зону затоплення (Інститут археології АН УРСР). Систематичні розкопки на поселенні біля с. Золота Балка розпочалися в 1951 р. Нікопольсько – Гаврилівською експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом А.В. Добро вольського. З появою на нижньому Дніпрі ряду населених пунктів, які довгим ланцюгом простягнулися по обох берегах Дніпра і вступили в жваві зносини з причорноморськими античними містами, починається як би новий період у житті населення нижнього Дніпра. Однією з основних причин цього був ріст продуктивних і значна майнова диференціація в середовищі місцевих племен. Неабияку роль відіграла і необхідність задоволення зрослої потреби в хлібі, яку відчували в цей час причорноморські міста, що переживали період економічного занепаду, спричиненого навалою сарматських племен, переміщенням торгових шляхів. Розміщуючись на раніше обжитих місцях родючої долини Дніпра, із зручними шляхами сполучення, поруч з плавнями - стародавнього Гілеєю, - багатими лісом , дичиною, рибою та чудовими пасовищами для худоби, поселення ці виконували подвійну роль. З одного боку, вони були посередниками між степовими та лісостеповими племенами, куди постачали сільськогосподарську продукцію, сприяючи одночасно просуванню виробів міського ремесла в глиб країни. З другого боку, об’єднавшись у струнку систему кріпосних пунктів, ці городища виконували певну стратегічну роль – забезпечували надійну охорону судноплавних шляхів. Поселення біля с. Золота Балка виникло десь на рубежі III- II ст.. до н.е. в досить неспокійний час. Що настав після ослаблення Скіфського царства Атея і для якого характерною була боротьба між наступаючими зі сходу сарматськими племенами та скіфами і активізація на заході кельтських та четських племен. Історію Золотобалківського поселення можна поділити на два етапи: ранній – II-I ст. до н. Е. І пізній – рубіж нашої ери – I –II ст.. н. е. Будівельні залишки раннього періоду відкриті лише в невеликій кількості, в основному в огородженій частині поселення. Тут виявлено дві великого розміру глинобитні спороди: одна на кам’яній основі , друга з кам’яною обладкою основи, очевидно, господарського призначення(можливо, для зберігання товарів), а також дуже зруйновані залишки глинобитних приміщень з вогнищами в кам'яній обкладці. Зруйновані глинобитні будівлі були знайдені в північній частині . До того ж періоду належить і своєрідної форми яма виробничого характеру, з великою кількістю залізних шлаків, які свідчать про наявність тут в цей час виплавки заліза. Можливо, виплавкою заліза займалася тут якась частина ремісників – металургів. В цій же ямі знаходилися і керамічні шлаки, що свідчить про існування місцевого гончарського виробництва. Поселення біля с. Золота Балка політичного було пов’язаного із Скіфським царством. Воно підтримувало торгові зносини з Ольвією, при посередництві, якої приводилися сюди сінопські та коські амоформи, розписані пергамські кубки та буро лакові блюда. В кінці II ст. та в першій половині I ст.. до н. Е. , коли Скіфське царство почало втрачати свій вплив і зазнати поразок у боротьбі з Діофантом , а також під час війн Мітрідата, який ввів гарнізон до Ольвії, намагаючись зміцнити своє становище в Північному Причорномор’ї, можливо, залежність ця ослабла, проте зносини з Ольвією не припинялися. Незважаючи на тривожну обставину, яка складалася в цей час у Південному Причорномор'ї, до Північного Причорномор’я не припиняється великий приплив малоазіатських виробів. Монети II – I ст. до н. е. Понту , Пафлагонії, а також Аміса, які переважали, поширюються по всьому північному та східному узбережжю Чорного моря, в тому числі на Боспорі, в Херсонесі та Ольвії. Остання продовжує продовжує постачати поселення біля с. Золота Балка малоазіатською продукцією. В цей час на поселенні використовуються нові форми ліпного посуду з лощиною поверхнею – гострореберні миски, глеки, плошки, великі корчаги. В середині I ст. до н. е ., під час четської навали, яка в основному обрушилася на Ольвію, частково було зруйновані, очевидно, і городища нижнього Дніпра і серед них – поселення біля с. Золотої Балки. Проте вже на рубежу нашої ери на ньому відновлюється життя. Площа населення частково була знівельована, а матеріал із зруйнованих будинків був використаний для підсипки та укріплення лівого берега Крутої Балки, де утворився великий зйомник. Тут головним чином і заходяться матеріали II – I ст. до н. е., що належать до раннього періоду життя населення. Частина будинків була перероблена і ввійшла у нові будівельні комплекси. Південна частина поселення – на південь від Крутої Балки – з півночі та півдня огороджується кам’яними стінами шириною до 1,2 – 2,2 м, які перетворили її у своєрідний акрополь. У плануванні поселення спостерігається додержання принципів додержання принципів прямолінійного розміщення окремих будівельних комплексів , що йдуть уздовж берегової смуги з півночі на південь двома паралельними рядами і розділені між собою вулицями, які пересікаються. Певна закономірність простежується і в плануванні окремих будівельних комплексів, які можна назвати садибами. Кожний такий комплекс: нагадуючи садиби херсонського клера мініатюрі, складається з ряду двокамерних і багатокамерних споруд, витягнутих уздовж двох або трьох сторін двору, замкненого кам'яного огорожею, до якої іноді ще прибудовувались легкі глинобитні споруди або споруди або споруди на кам'яній основі, часткові відбудовані на місці зруйнованих будинків. Своєрідною особливість планування поселення є наявність приміщень з відкритими сіньми типу мегафона, відомого в цей же час і в Неаполі. До складу будівельних комплексів входили споруди як жилого, так і господарського призначення, різного роду вогнища всередині і зовні приміщень, кам'яні загорожі для зберігання посуду, що іноді слугували засіками для зерна або складами для продуктів. Значно поширеними на поселенні були також господарські ями. Знаходячись всередині приміщень, вони звичайно використовувались як кладові. В приміщенні були виявлені спарові ями. Вони служили очевидно, для коптіння риби. Інші ями призначалися для зберігання зерна та для покидьків. У прийомах кладки стін та в деяких конструктивних особливостях будівель (кладка з необробленого каменю, кам'яні плитки плити, поставлені на ребро система кам’яних загорож) спостерігається додержання місцевих традицій. Що ж до самого планування (прямолінійність в розміщенні будівельних комплексів, садибний тип) та застосування більш досконалих прийомів кам’яного будівництва (дво - панцирна кладка, обтісування та профілювання кам’яних плит), то тут можна вбачати і деяке проникнення на поселення прийомів, характерних для античного міського будівництва причорноморських міст. В одному будинку спостерігалася кладка в ялинку – найраніший з відомих нам прийомів цього типу кладки в степовому Причорномор'ї. Економічною основою діяльності населення було землеробство та скотарство. На поселенні поряд з простими зернотерками, застосовувалися і більш досконалі мукомельні знаряддя. Склад стада характеризується наявністю великої і дрібної рогатої худоби та зменшенням значення коня. Великий розвиток і риболовний промисел . Очевидно, населення займалося сушінням та коптінням риби. Другорядне значення мало полювання. Жителі поселення займалися різними видами ремісництва, яке мало ще домашній характер: гончарством, прядильно – ткацьким виробництвом, чинбарством, косторізною справою. Значне місце у виробничій діяльності населення мало виготовлення ліпного посуду. З виробів місцевого гончарського виробництва відзначимо великі корчагополібні вузькодонні посудини із залощеною поверхнею та рельєфним або врізним орнаментом з вертикальних ребер, дугоподібних мотивів із спіральними завитками та круглими або загостреними шишечками і виступами; горшки з ручками і шишечками; гостро реберні миски з жовтуватою або буруватою залощеною поверхнею. При посередництві Олівії до золотої балки надходить досить велика кількість світло – та червоно глиняних амфор з двоствольними ручками в яких перевозили вино та олію, а також в червоно глиняних тонкостінних малоазіатських посудин пергамських, менше – самоського виробництва. Інколи потрапляють сюди і більш вишукані італійські вироби – червоно лакові тонкостінні чаші з формованим фігурними орнаментом. Крім торгових зв’язків з Ольвією, населення Золотої балки в I ст. н. е. підтримувало зносини. Хоч і менш інтенсивні, з Боспором. Про це можна судити на підставі знахідок серед імпортних посудин, а також теракових статуеток у вигляді Ерота на Козлі та хлопчика з гускою. Останній сюжет був дуже поширенний у дрібній пластиці римського часу, він відомий у ряді реплік, виявлених під час розкопок в Пантікапеї. Торговий обмін між населенням Золотої Балки та причорноморськими містами мав безгрошовий характер. Внаслідок нової навали сарматських племен, які пересувалися у II ст. до н.е. на захід, припиняє своє існування Золота Балка. III. Урочище під назвою Золота Долина Як повідомляє науковий співробітник Херсонського обласного архіву З.Орлова, територія на якій розташоване наше село, довго існувало ”дике поле” і тільки французький інженер – мандрівник Боплан, шукаючи місця для будівництва укріпленої фортеці Речі Посполитої проти запорізьких козаків, виявив урочище під назвою Золота Долина. У першій половині XVI ст. Була створена Запорізька Січ, яка відігравала велику роль у боротьбі проти іноземних загарбників, за возз’єднання України з Росією. Запоріжці стали зачинателями в справі заселення і господарчого освоєння території, поблизу сучасного села Золота Балка. В основі економічної діяльності запоріжців було скотарство, полювання, частково землеробство, рибальство. Після російсько – турецької війни 1768 – 1774 р. за Кючук – Кайнарджійським мирним договором Росія одержала землі між Південним Бугом і Дніпром. З розширенням кордонів Росії Запорізька Січ втратила своє значення передового загону у боротьбі проти турецько – татарських агресорів. Скориставшись цим, Катерина II, яка розглядала Запорізьку Січ як осередок збіглих від кріпацтва селян, як вогнище антифеодальних рухів, дала наказ про зруйнування Січі. Це виконав генерал Те келій в 1775 році: царські війська знищили Січ. Після ліквідації Запорізької Січі на місці теперішньої території села Золота Балка стояло кілька землянок колишніх запоріжців, які жили з хліборобства та рибальства. 1780 рік. В селищі було 10 дворів і 50 “душ” Вкінці XVIII ст. почалося інтенсивне заселення південних степів України. Прагнути якнайвидніше заселити пониззя Дніпра і впровадити тут кріпосницьку систему, царський уряд роздавав російським і українським поміщикам, чиновникам й офіцерам величезні земельні площі. Попит на пшеницю, вовну та іншу продукцію сільського господарства привертав на південь все нових і нових людей, які селились на вільних землях та заводили господарства. 1785 рік. Землі були віддані племіннику всемогутнього Потьомкіна, генерал поручику Енгельгарду (“Золотої”, так зване село в відомостях Катеринославської межової контори, стр. 145). (Додаток 1). Одержавши землю, поміщики переселяли сюди своїх кріпаків з російських і українських губерній. 1790 рік. В селі було 22 двори і 109 “душ” селян – кріпаків. З року в рік росте село, збільшується населення, все більш “з'являється відомостей про село Золота Балка”. Провідною галуззю економіки було землеробство. Землевласник починає розорювати величезні площі цілинного степу. Виробництво товарного зерна ( головним чином пшениці), яка мало збут всередині країни , а також йшло на експорт, штовхало генерал – поручика відводити величезні площі землі під пшеницю. Попит європейського ринку на вовну спонукав його розвозити овець, переважно тонкорунних. В 1795 році на карті Херсонського повіту значиться село Золота Долина , яке нараховувало 238 душ населення ( список населёных мест Херсонского уезда, приложение VIII. стр. 145). Прагнучи одержати якомога більше товарного зерна, поміщики розширювали посівні площі за рахунок землекористування селян. Доведенні до зубожіння, найбідніші селяни вели свої господарства дуже примітивно. Більшість з них не мала ніякого реманенту. Великим лихом була посуха, часті неврожаї. З 1799 року по 1856 рік посухи повторились 21 раз . степ конав від спраги, селяни – з голоду. Становище селян було тяжким. 1810 рік. В присутності самого поміщика було точно установлені кордони Земельної дачі села Золота Балка і площа ораної землі з сінними покосами, це складало шість тисяч десятин. В селі було 44 двори, 125 “душ мужского пола” і 113 “женского”. (Додаток 2). Медична допомога для переважної більшості населення краю була недоступною. Через недоїдання, тяжкий звичайний клімат, незадовільні житлові умови, відсутність будь – кого благоустрою населеного пункту широко розповсюджувалися епідемічні хвороби. Часто спалахували епідемічні захворювання. Смертність серед населення, насамперед дітей, була високою. Під час Кримської війни (1853 – 1856 р.р.),що велася царською Росією проти коаліції держав у складі Англії , Франції, Туреччини і Сардинського королівства за розширення зміцнення позицій у районі Близького Сходу та Балкан село Золота Балка виявилося одним з найближчих тилів, де зосереджувалися військові резерви, склади боєприпасів, через село проходили війська й ополченці на захист Севастополя. Війна ще більше погіршила економічне становище селян. У зв’язку з мобілізацією рекрутів та збільшенням податків селянські господарства розорювались: часті посухи, суховії, а з ними й неврожаї ставали постійними супутниками їхнього життя. Поселення села Золота Балка без спеціального плану. Основною їжею більшості населення був хліб, його порівнювали з сонцем, називали святим. Говорили: ”Хліб - усьому голова”. Біднякам хліба й кукурудзи зі зібраного врожаю ледве вистачало на 8 місяців. Тому його випікали його із суміші різного борошна – ячмінного, просяного та висівок. У середняцьких господарствах пшеничний і житній хліб споживали на весь рік. Яйця, масло, птиця йшли на продаж, щоб сплатити податки й придбати найнеобхідніші знаряддя та хатнє начиння. В селі сушили й в’ялили на сонці рибу, також солили її. 1856 рік. За статистичними даними Херсонського губернського земства в селі Золота балка було вже 118 дворів, 648 жителів, з них: 311 – чоловіків, 337 – жінок. Низька продуктивність праці кріпаків не кріпаків задовольняла зростаючих потреб поміщицьких господарств у робочій силі. Тому ще в дореформений період поміщики використовували працю наймитів. Це були переважно зубожілі селяни з північних губерній України, яких злидні гнали на заробітки. “Строковим” сільськогосподарським робітникам доводилося працювати від зорі до зорі за мізерну плату одержували 15 карбованців В наслідок реформи 1861 року більшість землі залишилася у поміщика. За встановленими розмірами душових наділів селяни одержали 5,5 десятин ревізьку душу. Поміщик виділяв селянам гірші землі. За одержані наділи вони вносили викупні платежі. Вони щорічно сплачували державі волосні й мирські та інші податки, вносили викуп за наділи, одержані від поміщика. Причому до оформлення викупу вони вважалися тимчасово-зобов’язаними і мусили виконувати різні повинності на користь пана. Після реформи 1861 року населення в селі значно збільшились. Сюди на південь, потягнулося селянство з неродючих губерній (Чернігівської, Орловської). На початку 1863 року селяни села виявили “відкриту не поруку”, бажаючи одержувати землю на кабальних умовах. Селяни заявили: “ця воля для нас гірше за неволю”. Колишні кріпаки підпалили скирти панського вівса й сіна, а також вівчарню. В Золотій Балці, де на той час були багаті поміщицькі економії, населення до 1887 року зросло до 1112 чоловік, діяла земська школа, в якій налічувалося 46 учнів, а в ближніх селах не було шкіл, основна маса була неписьменна. Земська школа була побудована в 1888 році. Першими вчителями були: священик, він же наставник школи Любинський Дмитро, другим вчителем був Борейногорський Олександр (по статистичному довіднику “Список населёных мест Херсонской губернии, издание Губернского Статистического комитета Херсон, 1896 года) Хоча село Золота Балка було волосним центром і на початку XX століття мало близько 1160 жителів, лікарні в ньому не було, діяв лише земський фельдшерський пункт. Більшість заселення залишалась неписьменною, хоч в селі налічувалося дві школи. В 1888 році в селі налічуються 289 дворів, 1160 жителів (596 чоловіків і 566 жінок), волосна управа, православна церква, земська народна школа (учнів 107. з них 91 хлопчиків та 16 дівчаток), земська початкова станція, фельдшер, рибний завод, хлібний амбар, дві лавки, корчма. До залізничної станції 80 верств, пристань Малі Гирла – 4 верств. Маючи гостру потребу в грошах, необхідних для сплати викупних платежів, численних податків, оренда землі, селяни змушені були продавати не тільки надлишки, а й необхідні їм самим продукти своєї праці. І все ж грошей не вистачало. Селяни розорилися. Капіталізовані поміщицькі господарства широко використовували найману працю. Охоче брали тих, у кого не лишилося у торбі навіть шматка хліба. Наймитам доводилося споживати найдешевші малоякісні страви. Найпоширенішим був кандьор – суп із пшоном. Вживаними стравами були також затірка, мамалига, борщ, галушки, пшоняна, ячна або кукурудзяна каші, як правило, незаправлені жиром. Галушки звичайно готувались насіяного ячного борошна , з них стирчали остюки, тому наймити називали їх “небритими”. Тільки у святкові дні заробітчанам у незначній кількості давали на обід м'ясо й молоко. Робочий день тривав 10 годин, заробітна плата було низькою. Найгірше жилося бідності , яка потрапляла в кабалу до багатіїв. Восени в селі відбувалися десятки торгів, коли за несплату боргів з молотка продавалося майно селян. Поміщики за безцінь орендували майно селян. На кінець XIX ст. в 1898 році в Золотій Балці відбувся розгром поміщицької економії, який прогримів на весь південь України. Керуючий економії поміщиці Ізмайлової, Савельев жорстокого пригнічував селян села, не здавав землю в оренду, які були йому не до вподоби, забирав самовільно сільську худобу, займався незаконними поборами і так далі. І ось 31 травня 1898 році коли службовці маєтку виганяли селянських коней, селяни великою юрбою, біля 200 чоловік, озброєні дрючками на чолі з селянином Єфремом Зуєм напали на службовців і загрожували розгромом, вимагали видати коней. Службовці заховались за воротами економії. Селяни поламали ворота і розгромили економію. Повстання було жорстоко придушено. В Херсонській “Юг” 8 червня 1899 року повідомлялось, що після року слідства і тюремного ув'язнення із 24 зачинщиків (як їх звали) розгрому 19 засуджено до позбавлення всіх прав і віддані в арестантські роти, а три довічного ув'язнення (із статей газети “Радянська партія” від 4.01.1964 року, наукового співробітника обласного архіву З. Орлової). В 1899 році землі селян Золотої Балки були володіннями княгині Святополк – Мирської, які налічували близько 8190 десятин землі. Землю обробляли наймити та відробітками. (Додаток 3). 1905 рік. Роки реакції були одним з найтяжчих періодів у житті селян. На відруби в основному пересилилися місцеві багатії. Не маючи тяглової сили, біднота продавала або здавала в оренду свої земельні наділи. Щоб прохарчуватися, розорені селяни змушені були наймитувати. Весною і влітку 1905 року селяни вимагали загального виборчого права, зниження податків та орендної плати. Вони вдавалися й до більш рішучих методів бородьби: захоплення поміщицьких земель, випасів худоби. 16 грудня 1906 р. було зроблено назад на економію “Щевлеватом” де було взято 17 вівці на суму 119 крб. А 17 грудня назад повторено, але вже взято 103 вівці на суму 721 крб. В добротніх будинках, критих червоною черепицею, бляхою, жили багатіші жителі села і торговці. В селі була церква, збудована на кошти селян, волосна управа, крамниці. Сільська біднота мешкала, переважно в землянках, зведених з саману й вкритих соломою або очеретом. Свої хати вона прикрашала розписом, зокрема майстерно розмальовувалась комини й наличники. В кожній оселі на стінах висіли вишивані рушники, на яких переважав рослинний орнамент, зображувалися дніпровські заплави, лебеді. В 1906 – 1907 роках в селі Золота балка було 251 двір, населення: 842 чоловіка, 796 жінки, належало їм 539 десятин землі (дані про економічне положення поселень Херсонського уз'їзду в сільськогосподарському відношенні подворовим спискам уз'їздної Земельної комісії в 1906 – 1907 роках, м. Херсон, 1908 р. видання Херсонського уз'їздного земства). Багато селян було безземельних і малоземельних. Із поданих вище даних випливає, що їм належало лише по дві десятини на двір землі. Запровадження столипінської аграрної реформи посилило дальший процес розташування села, сприяло зростанню зажиточних селян. Місцеві багатії прибрали до своїх рук земельні ділянки сільської бідності. Вони забирали землю у розорених податками селян, а потім потім здавали їм же в оренду. Безземельні селяни поповнювали ряди наймитів, які в пошуків заробітків йшли найматися на роботу до поміщицьких економій та зажиточних селян, або ж виїджали в міста. На передодні першої світової війни село Золота Балка було вже великим селом, де проживало 1700 чоловік. Село було розміщене в балці, по рельєфу балки розміщені три вулиці. Тут розміщалися волосна управа, приватні лавки, стояли добротні будинки місцевих багатіїв. Більшість жителів села, жила в мазанках: збудовані з саману, мали глиняні долівки й дах, маленькі віконця. В хаті стояли саморобні дерев'яні меблі – ослін, лава, ліжко. Мазанки були вкриті очеретом або соломою. Під час першої світової війни населення села Золота Балка значно скоротилася внаслідок мобілізації до діючої армії багатьох чоловіків призовного віку. Чимало з них загинуло в боях, або потрапляло в полон. У селі залишилися жінки, діти й старики. Їм було не під силу обробляти землю примітивним знаряддям і при нестачі тягла. На передодні Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі Золота Балка значиться 270 дворів, населення: 722 – чоловіка, 871 – жінка ( список населення міст Херсонської губернії по даних Всеросійського сільськогосподарського перепису 1916 року Херсонського уз'їзду, видання Херсонської земельної управи, м. Херсон, 1917 року).